25.06.2008
ОСТАННІМ ЧАСОМ ЇМ НАЙБІЛЬШЕ КОРТИТЬ «УПАСТИ» ЗІ СТОЛИЦІ НА ЗАТ-ФІРМУ «НАФТОГАЗБУД» У ЛЬВОВІ
Заглянь, читачу, в Інтернет і переконаєшся: брати Крючкови в Україні — люди знані. Сказати б точніше, скандально відомі. Насамперед своїм особливим бізнесом, суть якого, як стверджує та сама «павутина», полягає у захопленні привабливих підприємств. Так званими рейдерськими «атаками» вони їх поглинають, а там, як Бог дасть (тут би скоріше слід було згадати рогатого чортяку), — або перепродадуть з прибутком, або, принаймні, здеруть добрячий куш за «вхід» і «вихід».
Своїми тими «входами» та «виходами», «атаками» і «окупаціями» Дмитро та Леонід Крючкови засвітилися уже не в одному місці, про що, повторюсь, широко оповідають і преса, і електронні засоби масової інформації.
Тут би годилося кілька прикладів. Бодай у вигляді коротеньких анотацій. Ось заголовок з Vlasti.net від 14.06.06 – «Рейдерство» в Україні: сімейний бізнес братів Крючкових». А підзаголовки – наче повідомлення з фронтів Другої світової! Ну, хоча б такий: «Депутатська вантажівка на барикадах, і нардеп – у броньованій «амбразурі». А що ж ви хочете, йдеться про незаконну експропріацію власності, причому найбільш може ласих її шматків! Тут і текст відповідний. Процитуємо «Главред» від 29 березня 2006 року: «28 березня приблизно о 19 годині понад двадцять чоловік з приватної охоронної фірми в супроводі міліцейського спецпідрозділу «Беркут» вибили вхідні двері і захопили приміщення ЗАТ «Управління Рівненської АЕС».
Що для «Беркута» двері якогось управління? Хіба не він їх за наказом Цушка впродовж кількох секунд зніс у Генеральній прокуратурі в самій столиці?
Та прогресують і брати Крючкови. Якщо на «штурмі» будуправління Рівненської АЕС було залучено 20 осіб з приватної охоронної фірми, то адмінкорпус УБ Хмельницької АЕС «брали» уже 40 (!) «спортсменів», твердить та ж «павутина»… А ось ще кілька красномовних заголовків з Інтернету: «Брати Крючкови націлилися на «Укртелеком», «Олексій Шеберстов і Дмитро Крючков поборються за мільярди Дністровської ГАЕС», «Бої за мільярди Деркача. Дмитро Крючков воює з Миколою Мартиненком за гроші «Енергоатома»…
Заголовки, як бачимо, більше уваги приділяють братові старшому, бо він все­таки народний депутат. А ось молодшому – Леонідові — БЮТ визначив місце лишень у Київраді. Але той же сайт Vlasti.net не боїться стверджувати: брати працюють у парі. І наводить приклад із захопленням Українського будинку моделей, в якому брала участь спецтехніка, напис на борту якої дивним чином співпадав з реквізитами візитівки Леоніда Крючкова, голови правління «АК «Київреконструкція».
Зізнатися, вельми карколомними виглядають сюжети рейдерських атак Крючкових у пресі та в Інтернеті. Благодатний матеріал для письменників на майбутнє. Такі епопеї виписувати можна! Там знайдеться місце для сценок інтриганства і цинізму, зухвальства і брутальності, нахабства і підступів…
На одному із сайтів читаємо, що Дмитро Крючков є уродженцем Львова. Дивним було б, якби цей молодий та енергійний чоловік (ледь минуло тридцять) не мав свого специфічного інтересу й у місті, в якому з’явився на білий світ. Сам то він з’явився на білий, але разом з братиком у стародавньому місті Лева для багатьох хоче зробити його таки чорним. Принаймні, так стверджує керівництво ЗАТ¬фірми «Нафтогазбуд».
Але давайте усе за порядком. ЗАТ¬фірма «Нафтогазбуд» створене шляхом викупу працівниками у 1993 році цілісного майнового комплексу, орендованого у держави. Тобто фірма працює 15 літ. А засноване підприємство було ще 1957 року як трест «Укрзахіднафтогазбуд». За півстоліття йому стала належати левова частка у спорудженні більшості об’єктів нафто­ і газотранспортної системи України. На будівництві нафтопроводу «Одеса¬Броди» «Нафтогазбуд» виступав генеральним підрядником.
Очевидно, що за тривалий час на підприємстві сформувалися свої традиції, колектив… Та настав зловісний 2004¬й рік. Далі посилатимусь на Лист трудового колективу ЗАТ¬фірми «Нафтогазбуд» до Прем’єр­міністра України Юлії Тимошенко, у якому працівники просять захисту від «ворожого поглинання». Читаймо: «Зокрема, перекупники акцій товариства, використовуючи протизаконні методи, зуміли отримати інформацію з реєстру акціонерів, укласти фіктивні договори дарування акцій та проводити в подальшому придбання цінних паперів через інвестиційну компанію «Промкапітал» (м. Краматорськ Донецької області)».
Очевидно, що керівництво, акціонери вживали певних контрзаходів. Останні зверталися за захистом своїх прав до судів, Правління оголосило додатковий випуск акцій. Проте «благодійникам» (а саме так вони себе представляли) «вдалося перешкодити нормальному здійсненню цього процесу, заблокувати роботу з реєстратором ЗАТ¬фірми «Нафтогазбуд». Коли писався лист, злочинні сили, а саме так вони названі, були ще колективу невідомими. Та шило з мішка рано чи пізно вилізти мусить. Небавом у «Нафтогазбуді» довідались, що ноги ростуть від тих самих братів Крючкових.
Нерівна боротьба підприємства з рейдерами тривала понад півтора року. Нерівна. Бо на боці останніх були значні кошти. Досвід. Зв’язки! Зрештою, свої дії вони вчиняли, як сказано у листі до Тимошенко, приховано і підступно. Тобто, й правила, за якими «грали» обидві сторони, були нерівні для ЗАТ¬фірми. Одне слово, все врешті¬решт схилило правління до «Угоди про співробітництво», яка була укладена в лютому 2006 року.
Наївна простота! На підприємстві гадали, що солодкі слова братів щирі і вони справді візьмуться до активізації діяльності «Нафтогазбуду». В «Угоді» стільки славних і вигідних для колективу пунктів, що годі було на неї не спокуситися. А у відповідь брати прагнули лише одного – до своїх 11 відсотків прикупити ще 19! Вдарили по руках, але виявилося за якийсь рік, з гіркотою згадує голова правління¬генеральний директор Андрій Пончко, що виконувати ті чудові зобов’язання протилежна сторона не збиралася. Натомість почалося «качання прав». Приміром, на квітневих (2008 року) зборах брати запропонували збільшити статутний фонд утричі. Що це означає, зрозуміло кожному. Крючкови свою частку внесуть швидко, а в трудовому колективі таких магнатів нема. Запропонували вони також змінити всі органи управління… Та на цей раз такі фокуси не пройшли, бо брати залишилися в меншості. Голоси розділилися десь у пропорції 30 відсотків проти 61¬го.
На цих же зборах було проголосовано за зміну реєстратора акцій, бо до цього часу він знаходився у Києві на вулиці Горького,5. Якраз у тому самому приміщенні, де розмістилося й ВАТ «АК «Київреконструкція», очолювана Крючковим¬молодшим.
Битву за реєстратора брати ведуть шалену. Хто не розуміє, що його втрата веде до втрати управління підприємством. Бо фактично, каже Андрій Пончко, ніхто не знає, які маніпуляції можуть учинятися.
Зрештою, на 15 липня Крючкови скликають збори акціонерів …у закритому санаторії Пущої Водиці! Погодьтеся, каже Андрій Пончко, чи був би їм сенс скликати збори з третиною відсотків голосів, які Крючкови мали у Львові у квітні? Цілком ймовірно, що в хід можуть бути пущені фальсифікації, підтасовування…
Зрештою, голова подає мені листівку­звернення ВАТ «Акціонерна компанія «Київреконструкція» до акціонерів «Нафтогазбуду», у якій стверджено (датована 19 травня 2008 року), що «Київреконструкція» володіє більше ніж 40 відсотками акцій. На квітневих зборах брати мали десь близько тридцяти: приблизно 20 — Дмитро і 10 — Леонід.
Листівка, слід сказати, оригінальна. По­перше, чого б це ВАТ мало проводити купівлю акцій ЗАТ? ЗАТ – це закрите товариство і акції в ньому можуть мандрувати лише в його рамках! По­друге, «Київреконструкція» звертається до акціонерів «Нафтогазбуду» як до партнерів, з якими прагне відстоювати права та законні інтереси власників акцій ЗАТ¬фірми «Нафтогазбуд». «Тільки разом, — йдеться у зверненні, — об’єднавши наші зусилля, ми зможемо припинити злочинні дії панів Пончка А. Я. та звільненого голови правління Майковича С.Г…». Воно, звичайно, у наші дивовижні часи усе можливе, але логіку братів Крючкових не так легко зрозуміти. Особливо, коли йдеться про особисте збагачення. Саме вони пропонували збільшити утричі статутний фонд «Нафтогазбуду», розраховуючи, напевно ж, змінити відсотковий баланс акцій на свою користь. То ж, либонь, «особисто збагачені» таки більше вони. Це раз. Друге – є колектив, є керівництво, які роками працюють разом. Таким людям, як правило, доля і фірми загалом, і колективу зокрема не байдужа. Бо вони тут живуть, тут їхні діти, внуки… Вони тут пустили, сказати б, глибоке коріння, і в таких випадках зростає мотивація берегти сумління чистим. А що Крючковим у Львові? Вони живуть тепер у Києві, інтереси, окрім столиці, мають, як уже згадувалося, у Рівному, Хмельницькому… Називають уже й управління будівництва Південно¬Української АЕС, один із Харківських інститутів…Чого, скажіть, Крючковим так побиватися за акціонерів підприємства, на якому вони ніколи не працювали? Виникають, погодьтеся, підозри! Звичайно, щодо того ж таки «особистого збагачення».
Таке явище як рейдерство, а тут, як стверджують управлінці «Нафтогазбуду», усі його ознаки присутні, в нашій державі визнане вкрай негативним та руйнівним. Тому й не шкодують журналісти «епітетів» для рейдерів. От якби брати Крючкови не ганялися за відсотками, а взялися за сумлінне виконання пункту 10 «Угоди про співпрацю», в якому сторони «домовились спрямовувати свої зусилля щодо розширення діяльності та збільшення обсягів робіт, отримання нових замовлень… та освоєння нових проектів щодо будівництва», тоді у їхню доброту і щирість можна було б повірити. Але ж підприємство нині колотить від протистояння!
…Прізвище Дмитра і Леоніда Крючкових має природу російську. На український штиб їх би слід було йменувати Гачками. Та на подвір’ї «Нафтогазбуду» хтось спересердя кинув репліку – мовляв, крукові вони брати, бо, мов справжні хижі круки, зазіхають на людську кривавицю і намагаються всілякими способами її відібрати.
— То не Крючкови, а цілі гаки, що тягнуть до себе все, що зачеплять гострющими наконечниками, — докинула й свою порцію злості жіночка, що стояла неподалік…
Щось таки треба з тими рейдерськими гаками конче робити, бо накоять вони в Україні лиха чимало, — роздумували в кабінеті голови правління¬генерального директора «Нафтогазбуду» управлінці. Звичайно, потрібні енергійні заходи на законодавчому рівні, активніше мав би захищати колективи Кабмін. А керівництво фірми у тій непростій ситуації може лише одне – вживати до совісті та патріотизму акціонерів: не продавайте акцій у випадкові руки! Спритники можуть нині дати більше, але завтра долю колективу, підприємства уже не зможе передбачити ніхто з його працівників.

Олег ФОСТЯК.